Божественній славі Сина Божого та величі світлого Великодня відповідає особлива урочистість, із якою проводиться богослужіння як у перший день Великодня, так і протягом усього великоднього тижня.
Отже що нам розповідають церковні перекази? Коли Ісус Христос подорослішав, він у супроводі дванадцятьох учнів пішов із дому подорожувати Єрусалимом. Три роки присвятив він мандрам, проповідуючи любов до ближнього та праведне життя, зцілюючи тяжко хворих людей. Знайшлися злі й заздрі до чужої слави люди і звели на Христа наклеп, начебто він підбурює простих людей проти існуючої влади. Отже, жерці Єрусалима підкупили за тридцять срібних одного з Ісусових учнів – Іуду, щоб той зрадив свого вчителя й передав до рук «правосуддя». Нарада єрусалимських жерців засудила Сина Божого до страти, римський намісник Понтій Пілат затвердив смертний вирок. І Ісуса Христа було розп’ято на горі Голгофа поблизу Єрусалима разом із двома розбійниками.
Один з учнів Христа, Йосип, був дуже багатою та поважною людиною, а тому зміг випросити в Понтія Пілата тіло вчителя й поховав його у власному саду, точніше, у кам’яній печері, що знаходилася в його саду. На третій день після власної смерті Ісус воскрес. Цю подію він вже й передбачив, але людям важко повірити в такі неймовірні речі, тому вони й не дуже вірили. Але янгол спустився на землю, забрав камінь, що затуляв вхід до печери з тілом Ісуса Христа, - і Син Божий воскрес. Протягом сорока днів після свого чудесного воскресіння являвся він спочатку Марії Магдалині, а потім своїм учням, проповідуючи Царство Боже. Отже, учні Христові стали апостолами й понесли людям слово свого вчителя.
Після свого воскресіння Ісус Христос перебував на землі ще протягом сорока днів. У цей період він з’явився святим святим апостолам і навчав їх Божественної мудрості. Тому великодні свята й тривають протягом сорока днів.
Чому Великдень – це великий день за народними уявленнями? Давні легенди кажуть, що того дня, коли Ісус Христос народився, день був такий довгий і ясний, що дорівнював аж сімом сучасним дням. Ось така одна з народних версій походження назви цього свята.
Під час великодніх свят люди радять дотримуватися основних «запобіжних» засобів, аби все, що робиться в ці дні членами родини, було цій родині на добро, на щастя, на здоров’я.
- За народними віруваннями , ту писанку, яку ви отримали першою на Великдень, слід зберегти, оскільки вона має чарівну силу – 
зберігає від злого ока, може запобігти або й припинити пожежу. А посвячена на Великдень голка допомагає від курячої сліпоти. Процедура «лікування»: слід дивитися крізь вушко цієї голки на схід сонця.
Народ вірить, в тому разі, якщо великодню службу вистоїш у церкві з крашанкою, усе уважно будеш слухати й не почнеш при цьому дрімати, то ця крашанка матиме дуже довгий «термін придатності» - не зіпсується навіть через багато років.
У ніч перед Великоднем парубки розводили вогонь і слідкували, щоб він горів усю ніч, світив янголам-хранителям, які зараз над землею низько літають і за порядком слідкують. Вогонь палили не тільки надворі – у кожному домі родина запалювала символічну свічку й підтримувала вогонь до самого ранку.
Священики цього дня навіть одягають світлий церковний одяг замість повсякденного темного. До початку утрені священики, відповідно до стародавніх традицій, обкурюють церкву фіміамом. Це на знак ушанування благодаті, що люди отримали через Христове воскресіння. За давніх часів слід було ставити в храмах і церквах спеціальний посуд із палаючим вугіллям для обкурювання приміщення. Під час великоднього богослужіння в церкві запалюють усі світильники.
На Великдень до церкви збирається така сила людей, що не всі й у церкву можуть увійти. Ті, хто спізнився й тому «не помістився» в приміщенні, стоять на вулиці перед церквою та слухають святкову службу.
Після богослужіння із церкви виносять хоругви, хрест, потім усі покидають церкву слід за священиком. Важливо, щоб у церкві ніхто в цей час не залишився, тому церковний сторож уважно перевіряє, чи всі вийшли, а потім ретельно замикає двері та стає біля них – охороняти.
Вітати одне одного – христосуватися – люди починають одразу після великоднього богослужіння. Звичай велить цілуватися, обмінюючись крашанками. Приклад подають священики, які правлять службу (зазвичай великодню службу править не один, а кілька священиків).
У великодній понеділок люди ходять одне до одного у гості, обмінюються крашанками та писанками, цілуються – христосуються. У першу чергу слід відвідати близьких людей – родичів, друзів, священика та ін. Урочистий обов’язок віднести святкові пироги покладається на дітей. Ті, хто отримує подарунки, заохочують маленьких візитерів солодощами та дрібними грішми, причому солодощами має пригощати жінка, а грішми обдаровувати – господар дому. А наступного дня діти, здебільшого хлопчики, виголошували перед родичами та друзями великодні вірші, вітаючи всіх із святом і бажаючи всього найкращого.